Бібліотечна гавань

Хоч професія письменника з’явилася багато століть назад, майстри слова отримали своє свято лише у 1986 році на засіданні 48 конгресу Міжнародного ПЕН-клубу. Відтоді Всесвітній день письменника відзначають щорічно 3 березня.

Тарас Шевченко за своє життя написав 237 віршів і поем, Олександр Дюма-батько — 420 романів, Микола Гоголь працював над створенням «Мертвих душ» тільки стоячи, а Михайлу Булгакову знадобилося 12 років на написання роману «Майстер і Маргарита». Сьогодні в світі налічується близько 150-200 тисяч професійних письменників, і пишуть вони більш ніж 150 мовами.

З цих нечисленних фактів зрозуміло — професія письменника нелегка, багатогранна і заслуговує глибокої поваги. Саме тому і був створений Всесвітній день письменника. Його святкування ініціював ПЕН-клуб (PEN International) — правозахисна організація, яка об’єднує професійних письменників, які працюють у різних жанрах літератури.

Продовження →

3 березня відзначається День дикої природи, який було започатковано 20 грудня 2013 року шістдесят восьмою сесією Генеральної Асамблеї ООН. У резолюції відзначається цінність диких тварин і рослин, особливо тих, які потребують захисту.

Таким чином, прийнявши резолюцію, що проголошує 3 березня Всесвітнім днем дикої природи, 193 члени Генеральної Асамблеї ООН наголошують на цінності дикої природи та усіх її мешканців для людства.

Варто зазначити, що в колі цих світових процесів перебуває й Україна, яка взяла на себе низку міжнародних зобов’язань в екологічній сфері.

Продовження →

22 лютого 1806 року народився Левко Боровиковський, український поет-романтик, етнограф, філолог. 1826–1830 навчався на філософському факультеті Харківського університету, приєднався до групи поетів-романтиків. 1838–1855 викладав історію, російську словесність та латинську мову в гімназіях. Дебютував поемою-билиною “Пир Владимира Великого”, опублікованою російською мовою в журналі “Вестник Европы” (1828). Один із зачинателів української романтичної течії, вніс у літературу нові сюжети, мотиви, теми. Розквіт поетичної творчості припадає на 1830-ті – 40-ві роки. У цей період Боровиковський створив багато балад, пісень, віршів, дум та байок. Найвідоміший твір – балада “Маруся” (1829) – вільна переробка балади В.Жуковського “Светлана”. У творах на історичні теми висвітлював історичне минуле України в дусі ідей офіційної “народності”; у байках та віршах – переважно етичні та побутові проблеми. За життя поета була опублікована лише одна його книга “Байки й прибаютки” (1852), написана живою народною мовою. Боровиковський збирав народні пісні, прислів’я, повір’я, працював над словником української мови. Один з найперших перекладачів тв. О.Пушкіна й А.Міцкевича українською мовою.

Продовження →

Відомий сучасний письменник Медвідь (спр. прізвище Медвєдєв) В’ячеслав Григорович народився 22 лютого в селі Кодня Житомирського району в сім’ї службовців. Старшокласником впевнено торував творчу стежину на шпальтах житомирської районної газети. Писав про людей, прагнучи неодмінно хоч якоюсь рискою відтворити особливості сільських традицій, звичаїв, обрядів, захоплювався майстрами народної творчості, умільцями, прагнув зберегти найхарактерніші висловлювання в їх недоторканій красі.

Після закінчення 1968 року середньої школи із срібною медаллю їде до Києва і складає іспити на відділення філології Київського держуніверситету. Не набравши потрібних балів подає документи до Київського інституту культури, куди його зараховують на бібліотечний факультет, відділення масових та наукових бібліотек. Після закінчення навчання В’ячеслав Медвідь їде за направленням до Ужгорода, де працює методистом у Закарпатській обласній бібліотеці для дітей. Потім служба у збройних силах. З армії повернувся до Ужгорода, але не надовго. У 1975 році повертається до Києва, працює у різних бібліотеках міста, у мережі книготоргу, видавництві «Дніпро». З 1988 року – на творчій роботі.

Продовження →

Володимир Кирилович Малик (справжнє прізвище — Сиченко) народився 21 лютого 1921 року в с. Новосілках Макарівського району на Київщині в селянській родині. Філологічну освіту здобув у Київському університеті (1950). Потім тривалий час викладав у школі українську мову й літературу. Першу його книжку — віршовану історичну казку «Журавлі-журавлики» (1957) — із задоволенням прочитали діти й дорослі. Згодом побачили світ історичні поеми й легенди молодого автора — «Чарівний перстень», «Месник із лісу», «Червона троянда», «Микита Кожум’яка», «Воєвода Дмитро». Успішно працював письменник і в галузі прози. Юних читачів полонили цікаві, гостросюжетні повісті «Чорний екватор», «Новачок», «Дві перемоги», «Слід веде до моря», «Двоє над прірвою». Письменник став широко популярним серед своїх читачів — дітей та юнацтва.        Творчим досягненням Володимира Малика, безперечно, є його історичні романи «Посол Урус-шайтана» (1968), «Фірман султана» (1969), «Чорний вершник» (1976), «Шовковий шнурок» (1977), що склали тетралогію «Таємний посол», а також романи «Князь Кий» (1982) та «Черлені щити» (1985). Продовження →

Міжнародний день рідної мови був встановлений у листопаді 1999 року на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності.

Історія дня, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила мітингувальників (це були переважно студенти), які висловлювали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної – бенгальської, мови. Після проголошення незалежності Бангладеш у 1971 році, цей день відзначають в країні як день мучеників, вшановуючи пам’ять загиблих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови.

Продовження →